14.03.2008
Одним із структурних підрозділів в органах державної податкової служби є юридична служба. Завданням даної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання порушенню вимог актів законодавства керівниками та працівниками органів державної податкової служби під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов’язків; а також здійснення супроводження судових справ за позовами платників податків до податкових органів. Серед основних функцій юридичної служби можна виділити в першу чергу представництво та захист інтересів держави в судах та інших органах під час розгляду правових питань і спорів щодо оподаткування, правова експертиза відомчих документів, претензійна та договірна робота, роз'яснення підрозділам органів державної податкової служби податкового законодавства.
Вагомим та актуальним напрямком роботи структурних підрозділів податкових органів та юридичної служби зокрема, залишається підготовка та подання позовів про визнання недійсними (нікчемними) договорів, правочинів та господарських зобов’язань, з метою забезпечення надходження до державної скарбниці несплачених коштів.
Однією з підстав звернення до суду із спорами даної категорії є норма прописана у ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої може бути визнане недійсним господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Саме визнання господарського зобов'язання недійсним з цих підстав передбачає наслідки стягнення одержаного в доход держави ( ст.208 ГК України), що в повній мірі кореспондує з п.11. ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Так, прикладом застосування даної норми може слугувати справа про визнання недійсним договору про надання послуг.
При вирішенні справи в суді першої інстанції судом було зроблено висновок про безпідставність позовних вимог у зв’язку із тим, що позивачем не конкретизоване, яке саме господарське зобов’язання, що є складовою договору про надання послуг, суперечить інтересам держави і суспільства, не доведено невідповідність вимогам законодавства податкової накладної, про відсутність ознак мнимої, удаваної чи будь-якої іншої угоди, про необхідність дослідження питання сплати податку на додану вартість суб’єктами господарювання не в контексті дійсності (законності) договорів чи господарських зобов’язань, а в питаннях наявності права на відшкодування податку на додану вартість з бюджету.
Однак судом апеляційної інстанції висновки Господарського суду були повністю спростовані. В ході судового розгляду встановлено, що між сторонами був укладений усний договір загальною вартістю 3080 грн. по наданню послуг, щодо погрузки буряка, , про що було складено акт здачі-прийняття робіт. ТзОВ «Г…» було здійснено оплату наданих за цим договором послуг готівкою, шляхом видачі прибуткового касового ордеру, а ПП «Б…» в свою чергу, виписало йому податкову накладну, на підставі якої ТзОВ «Г…» віднесло до складу податкового кредиту з ПДВ за відповідний період суму ПДВ в розмірі 513,33 грн. Проте при дослідженні акту перевірки та декларацій з ПДВ, судом було встановлено що контрагентом декларація за відповідний період подана з нульовими показниками, сума податку на додану вартість в розмірі 513,33 грн. не включена ним у податкове зобов’язання, в зв’язку з цим ТзОВ «Г…» неправомірно включило до податкового кредиту відповідну суму ПДВ. Також судом досліджено й інші документи, які свідчили про те, що ПП «Б…» протягом декількох місяців звітує з нульовими показниками, документи підприємства знищенні при пожежі та на вимогу податкового органу не відновлені, що унеможливлює проведення зустрічної перевірки підприємства. Таким чином, суд дійшов до висновку, що ПП «Б…» виписуючи податкову накладну діяло без наміру сплачувати податок до державного бюджету і подавати податкову звітність, отже з наміром приховати фінансові показники за наслідками цієї господарської операції, тому є підставними вимоги податкового органу про застосування до відповідачів наслідків передбачених ст. 208 ГК України, а саме визнання недійсним господарського зобов’язання , яке виникло з умов договору про надання послуг, як такого що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, постановою Львівського апеляційного господарського суду задоволено апеляційну скаргу Тернопільської ОДПІ по справі за позовом до ТзОВ «Г…» та ПП «Б…» про визнання недійсним договору про надання послуг.
Варто відмітити, що цілий ряд позовів про визнання угод недійними був зумовлений виявленим фактом смерті єдиного засновника і директора унітарного приватного підприємства «У...».
Зокрема, постановою господарського суду Тернопільської області задоволено вимоги позовної заяви Тернопільської ОДПІ до УПП «У…» та ТзОВ «Л…» щодо визнання недійсним господарського зобов’язання про надання послуг укладеного між відповідачами, як такого, що укладене з порушенням господарської компетенції.
В ході судового розгляду справи встановлено той факт, що відповідно до установчих документів УПП «У…» власник та керівник зазначеного підприємства є однією і тією ж особою – Г... Згідно поданих до податкового органу звітів Г… не мав найманих працівників. Отже, правосуб’єктністю та правомочністю діяти від імені юридичної особи – УПП «У…» володів лише власник. Однак, встановлено та підтверджено документально смерть власника до моменту укладення оспорюваного зобов’язання, тобто діє та правоздатність Г… були припинені, а відтак, припинено і право управління та власності даного підприємства.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що власник і директор підприємства, Г..., участі у фінансово-господарській діяльності УПП „У…”, на час укладення оспорюваного зобов’язання не брав та не міг брати, не уповноважував інших осіб на підписання договору про надання послуг, а від його імені договір підписано невідомою особою. Крім того, судом було взято до уваги те, що виходячи з поняття та ознак унітарного підприємства, враховуючи положення статутних документів, відсутність керівного органу такого підприємства фактично позбавляє його, як суб’єкта господарських відносин, можливості реалізації своїх прав та обов’язків, в тому числі на укладення господарських зобов’язань.
Враховуючи наведене, потрібно вказати, що скільки б не вдосконалювалось процесуальне законодавство по даній категорії справ та докладались зусилля формування правового поля у вказаній галузі права, суб’єкти господарювання шукають можливість ухилитись від виконання обов’язків передбачених у ст.67 Конституції України. А відтак, необхідно звертати увагу на підвищення правосвідомості платників податків щодо необхідності сплати податків і зборів, що формують держбюджет та є джерелом виплат пенсій, заробітних плат та соціальних допомог.
Наталя Папа,
заступник начальника
юридичного управління