11.06.2008
Сьогодні християнство є домінуючою релігією в світі. І хоч церква відокремлена від держави, кожен громадянин має шанувати її закони, жити і працювати з ними. Не лише як данина моді, нині в засобах масової інформації проглядаються пошуки ототожнення Божих законів із земними, тобто державними. І про рівність, і про милосердя, і про послух. Податкова служба теж службова інстанція, яка у своїй діяльності спирається на певні християнські постулати. Водночас шукає підтвердження своїм діям не лише у державних законах, але й духовних. У новому заповіті можна знайти кілька цитат, що безпосередньо стосуються сплати податків. В Євангелії від св. Матвія є слова: «Учителю, знаємо ми, що ти справедливий і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря чи ні?». А Ісус знаючи їх лукавство, сказав: »Чого ви, лицеміри, мене випробовуєте? Покажіть мені динарій». І принесли динарій Йому. А Він до них каже: »Чий це образ і напис?». Ті відказують, що кесарів. Тоді каже Він їм: »То ж віддайте кесареве – кесареві, а Боже – Богові». Цей Євангельський вираз підкреслює, що громадяни незалежно від суспільного ладу в державі повинні сплачувати податки. Чи це не суперечить християнським принципам? З цим запитанням ми звернулися до отця Богдана Боднара:
- Церква, насамперед, дбає про духовний світ суспільства. Але і матеріальні цінності, якщо вони підуть на користь людині, її здоров’ю, мають певне значення. Споконвіків церква милостива до стареньких, калік, сиріт. Цілі монашські згромадження присвятили цій справі усе життя. Щирою молитвою, дотриманням заповідей Божих, турботою про ближнього вони старалися робити цей світ кращим та досконалішим. Щодо податків, то безперечно, коли людина їх сплачує, вона робить користь іншим. Адже кошти потрібні пенсіонерам, інвалідам, сиротам – як державна допомога, вони йдуть на медицину, освіту, наше військо.
Я знаю, що в цивілізованих державах нікому не потрібно нагадувати про сплату податків, ніхто не старається їх приховати. У них це – святий обов’язок. Але така свідомість формувалася не одне десятиліття. А відповідний рівень життя є підтвердженням того, що податки, які людина віддає із своїх важко зароблених грошей, ідуть на соціальні нужди, а не кудись інде. Можливо і нам усі потрібно учитися так жити, аби з часом і в нашій країні, настало добро, люди із своєї праці мали зиск, а держава ставала багатшою. Я знаю, цього ми досягнемо обов’язково, якщо будемо справедливі і милостиві, любитимемо ближнього свого і дбатимемо про нього. Адже людині одній не потрібні великі багатства. Якщо вона має їх, то зобов’язана поділитися з тими, котрі у біді. Бо справедливо казав Господь: «Не збирайте собі скарбів на землі». Якщо віддаєте, то вам воздасться, коли даєш збагачується серце.
- То ж потрібно віддавати усім належне?
- Звичайно. Адже у Святому Письмі сказано: «Кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь. Отже, не будьте винні нікому нічого, крім того, що любите одне одного, бо хто іншого любить, той виконав закон».
Сьогодні рівень нашого життя залежить від активної позиції кожного громадянина, його усвідомлення, що тільки спільною молитвою, любов’ю до ближнього, а в даному випадку – й сплатою податків, ми зможемо підняти престиж України зокрема, і добробут кожного взагалі.
Якщо будемо жити за законами Божими, нам буде добре. Дбаймо про свою державу, працюймо і творімо для її блага. Водночас щиро служімо Господу, приносімо Йому свою любов і хвалу, і Він допоможе нам у добрих намірах.
Марія Довгошия-Фафруник,
редактор Борщівської районної
газети «Галицький вісник»